Андрій Стадник: «Не хочу змінювати країну»

29.06.2009 | Dima8698

Андрій Стадник швидше за все пропустить Чемпіонат України в Полтаві.

Про причини такого рішення, варіанти зі зміною громадянства та ймовірні контракти з іноземними клубами Андрій розповів у ексклюзивному інтерв’ю turnir.com.ua

- Андрію, чи виступиш ти на полтавському килимі?
- Мотивації вистачає на всі змагання, однак на сьогоднішній день я можу сам обирати ті турніри, котрі мене краще підготують до Чемпіонату світу. Зокрема турніри серії Голден гран-прі. Чесно кажучи, ганяти вагу під Чемпіонат України мені не дуже сильно хочеться: вважаю, що й без того заслужив звання першого номера в категорії до 66 кг. Можливо, хтось так не думає, але я впевнений у цьому. Ганяти вагу я буду лиш двічі на рік: під Чемпіонати Європи та світу.

- Навесні ти виграв Чемпіонат Європи, неодноразово був призером світової першості та Олімпійських ігор. Що ставиш зараз за головну мету?
- Хочу виграти Чемпіонат світу і Олімпійські ігри. Призером був і того, й того, а от чемпіоном не був. Можливо, додав би ще кілька чемпіонських нагород з турнірів серії гран-прі.

- Нещодавно тобі запропонували виступати за один з іранських клубів. Чим закінчилися перемовини і чи мали вони місце взагалі?
- Так, мені дзвонили з Ірану, запрошували. Розумієте, якщо в людини є результат - призер світу, чемпіон Європи і т.д. - це підіймає рейтинг також і її клубу. Тож вони (представники клубів) постійно в пошуку. Дзвонять мені, Василю Федоришину, ще комусь там… Було багато пропозицій, поки що я жодної з них не прийняв. Адже коли тобі треба бути на перших позиціях у світі, то клубна боротьба відходить на інший план. В клубах немає тих тренувань і того опору, який потрібен для якісної підготовки. Це більше комерційні змагання і комерційні тренування. Я знаю - я відборовся і отримав гроші за одну сутичку. Одну! А на офіційні чемпіонати я їду і знаю, що мені треба записати своє ім’я в історію.

- Однак, чи не гроші правлять світом?
- Тут є інший бік медалі: спортсмени, котрі полюбляють комерційні старти, в більшості своїй губляться серед них. Коли вони їдуть боротися за клуби, вони стають виключно комерційними спортсменами і вони вже так: для чого сильно напружуватися, якщо можна поїхати кудись легіонером, пару сутичок відборотися і покращити власний фінансовий стан. Я один раз їздив у 2005 році в Австрію, тоді дійсно було скрутно з грошима. Зараз я також думаю поїхати кудись наприкінці року поїду, однак не визначився, куди.

- Українська Федерація не обмежує вас у цьому?
- Чому ж вставляти палки в колеса спортсменові, котрий хоче заробити наприкінці сезону, коли основні старти вже позаду. Професійний спорт - він не може бути без фінансового фундаменту.