18986285 1920854618200577 528197841 o

Ілля Кравець - справжній тренер

07.06.2017

Сьогодні 7 червня, своє 70-річчя святкує Майстер спорту СРСР з класичної боротьби, Заслужений тренер України, Заслужений працівник фізичної культури і спорту – Ілля Давидович Кравець.

З ювіляром ми зустрілися у залі боротьби, на Комінтерна (нині Петлюри), де він відпрацював тренером понад півстоліття, і перше, на що звернув увагу, як до Іллі Давидовича підбігали юні борці, щоб потиснути йому руку.  З хлопцями Кравець поводиться, як з рівними. «А хотів не прийти», - лагідно каже комусь з борців. Зрозуміло, що він по телефону нагадав кожному, щоб не забули про тренування.  Видно, що його поважають і люблять.  В Іллі Давидовича тихий, надзвичайно мелодійний голос, з обличчя не сходить мудра посмішка. «Скоро сімдесят,- говорить тренер шнуруючи борцівок. І в це важко повірити, бо  дивлячись в його світлі, з бешкетинкою очі, неможливо збагнути  його вік.

  Ілля Давидович народився на Подолі. Його мама – Емілія Моісеєвна працювала медсестрою, а тато Давид Михайлович Каплан – експедитором. Батько пройшов війну в партизанському загоні двічі Героя Радянського Союзу – Олексія Федоровича Федорова. За мужність в боях з фашистами був нагороджений медаллю «За відвагу» та орденом «Червоної зірки». Батько мав унікальний голос. Закінчив 2 курси Бакінської консерваторії з класу вокалу. Давид Михайлович, який мав бездоганний слух, першим відкрив музичні здібності сина, коли той, щось собі наспівував під ніс.  Щоліта з чотирьох років Іллю відвозили в село Сидоровичі на Київщині до батьків мами. З теплотою згадує Ілля Давидович рідну бабусю – Анну Григорівну Сапожнікову та діда Михайла Тевелевича Кравця.  Саме Михайло Тевелевич ретельно займався вихованням онука. Він  читав йому багато  книжок, разом з дідом Ілля вивчив на пам’ять чимало українських народних пісень. Дякуючи діду, Ілля навчився вільно говорити українською мовою. Коли після канікул він повертався до школи вчителька дивувалась, де ти навчився так чисто говорити українською? Ілля Давидович вчився у середній школі № 107 на Подолі.  Михайло Тевелевич окрім любові до літератури, українських пісень,  прищепив онукові любов до праці. До рідної землі. Ілля пас з хлопцями худобу, возив  молоко, плутав коней. Змалку звик до важкої сільської роботи.

  З першого класу Ілля почав займатися скрипкою у 1-й Музичній школі на Контрактовій площі. Він успішно закінчить музичну школу з класу скрипки та фортепіано. Акордеон та гітару опанує самостійно. Любов до музики пронесе крізь все життя. Сьогодні може сісти за фортепіано і поімпровізувати за клавішами. Пише музику. Складає вірші. Однак невідомо, ким би він став, як би  друг,  в 1960 році, не привів його до залу класичної боротьби. «Поділ тоді був розбишацьким районом, згадує Ілля Давидович. Ми робили багато дурниць.  Сьогодні про лихі витівки юності неприємно говорити. Я міг би опинитися за ґратами, як більшість моїх тодішніх знайомих чи геть згинути. Від тюрми мене  врятувала боротьба. Ілля потрапив до хорошого тренера, Чемпіона СРСР – Валентина Георгійовича Широкова, який тренував в «Спартаку».  Вже через три роки Ілля Кравець став Чемпіоном ЦТ ДСТ «Спартак» серед юнаків. Брат Іллі Давидовича по мамі – Григорій Коднер, теж займався  боротьбою, тільки вільною, на «Динамо»,  у  Василя Миколайовича Рибалко. Брат був Чемпіоном України з вільної боротьби серед юнаків. До речі, Ілля Давидович теж вигравав першість міста Києва з вільної боротьби. Між іншим дядько Іллі Кравця – Борис Абрамович Юдицький, був першим наставником видатного тренера сучасності   Олега Костянтиновича Корвата. Згодом Ілля Кравець став Чемпіоном ЦТ ДСТ «Спартак» серед чоловіків, неодноразово ставав срібним та бронзовим призером цих змагань. Бронзовим призером Чемпіонату України серед дорослих.

18983017 1920854614867244 106105606 n

  З 1965 року Ілля Давидович, будучи діючим спортсменом, почав працювати за сумісництвом тренером. В 1968 році його наречена Людмила, яку він зачарував надзвичайно красивим голосом, наполягла на тому, щоб Іллю прослухали в Бакинській консерваторії. Після прослуховування, професор сказав, що молодому чоловікові з такими даними гріх не розвивати талант. Наш герой, без перебільшення,  міг стати всесвітньо відомим артистом! Вчора досвідчений спеціаліст від спорту  –  Заір Федорович Беньямінов, з яким ми говорили в ресторані Османа Асхабова, дійсно підтвердив, що Ілля Кравець має надзвичайні вокальні данні. В 1991-му році на 50-річчі Чемпіона України з вільної боротьби – Ігора Лейнова, що святкували в ресторані Детройта (США), Ілля Кравець вийшов на естраду і… заспівав! Співав українських пісень. Звернувся  і до репертуару Мусліма Магомаєва! До речі, в 1969 році в Столичному Палаці спорту відбулося знайомство нашого ювіляра з уславленим співаком.

  – Я підійшов до Мусліма, і попросив, щоб він мене прослухав, - розповів борець. Співак відповів, що вас зможе прослухати мій диригент, композитор – Володимир Терлецький. Ми поїхали з Володимиром до мене на Поділ. Мама приготувала обід. Випили по сто грам…«Що ж сказав композитор? – не стримався я. Він сказав – ти займаєшся не тією справою. Ти маєш віддати те, що тобі подарував Господь…

    Серед гостей в ресторані було чимало емігрантів з республік колишнього СРСР. Нашому вокалісту акомпанував артист з колективу Алли Пугачової. Публіка була просто в захваті від красивого голосу гостя із Києва! На жаль, вступні іспити до консерваторії співпали зі збором в Алушті. Борець не втупив до консерваторії. Боротьба не відпускала нашого артиста! Він так і не пішов іншою дорогою! Хоча, напевне, міг стати, відомим і популярним.

    В 1977 році Володимир Іванович Блохін запропонував відкрити відділення вільної боротьби в «Трудових резервах». Одночасно в  середній школі №213, за підтримки директора – Галини Пилипівни Сулейманової, вдалося збудувати  зал боротьби. Цей зал відкривали видатні борці України Арам Васильович Ялтирян, Микола Павлович Комов, Георгій Анатолійович Бураков, чемпіон Європи Микола Петренко та Олімпійський чемпіон Павло Пінігін. Через школу на Лісовому масиві пройшли тисячі дітей. 14 вихованців стали чемпіонами та призерами України, є серед них і призери Радянського Союзу.

  Перейти з класичної на вільну боротьбу, пояснив Ілля Давидович, йому було нескладно. Адже під час тренувань на Подолі, він «брав уроки» з вільної боротьби у прекрасного спеціаліста – Семена Григоровича Пінського. У нас була хороша школа з вільної боротьби. Семен Григорович Пінський був тренером чемпіона світу з вільної боротьби – Володимира Гулюткіна, який нині мешкає в Канаді.

    З 1981 року Ілля Давидович почав працювати з прекрасним спеціалістом, справжнім педагогом – Олександром Степановичем Омельченко, який був першим тренером талановитого борця, срібного призера Олімпіади з вільної боротьби – Євгена Бусловича. Сьогодні Олександр Степанович, якому 80-ть років, живе в Америці, як і тренер братів Білоглазових – Граніт Іванович Торопін.

    Ілля Давидович був другом Олександра Леонідовича Колчинського. «Він називав мене Альбертом, а я його Альфредом, - з посмішкою згадує він. – Ми чудово доповнювали один одного. Олександр Колчинський був не тільки талановитим спортсменом. Він був дуже артистичним, вмів імпровізувати, мав прекрасне почуття гумору. Моя мама робила дуже смачну фаршировану рибу. На Новий рік ми часто зустрічалися разом. Алік, як друзі Колчинського, дуже любив цю страву. Тільки сіли за стіл, приїжджає на друг Льоня. А Алік йому каже: «Льончик, ти тільки рибу не пробуй, не вийшла вона цього разу. І кривиться натурально. Хочеш траванутись, на здоров’я! Льончик не повірив: «Ти мене підколюєш?» «Ні!» - серйозно мотає головою. Тільки Льоня відвернувся, Алік половину риби і з’їв. Знав напам’ять багато віршів Шевченка, любив «Енеїду» Івана Котляревського. Любив українських класиків. Любив «Євгенія Онєгіна». Міг годину декларувати поезію. Якось спитав у нього коли ти встиг все це вивчити? «На зборах. Хлопці йдуть гуляти, а я  читаю.»  

  Коли з Олексанром Леонідовичем на Шацьких озерах стався серцевий напад, пережити втрату друга Ілля Давидович  ледь зміг – його відразу, як він каже, хлопнув інфаркт. Вийти з депресії йому допомогли вихованці. До кожної дитини, яка приходить до нього займатися боротьбою,  він ставиться, як до рідного сина. Навчає їх бути відповідальними, дисциплінованими, чесними. Наставляє поважати старших і любити свою Батьківщину! «Ви не всі станете великими борцями,»,-  каже хлопцям мудрий тренер,-  але всі ви маєте стати гідними людьми.» Він любить і пам’ятає всіх своїх учнів. За батьківську любов, чуйне ставлення до борців, добре серце – учні віддячують Учителю взаємною повагою і любов’ю. Постійно приходять в гості. Телефонують. Полковники Володимир Капшук та Олександр Корнійчук, які займалися у  Іллі Давидовича, сьогодні проходять службу в АТО. Він завжди виховував з борців вірних синів Вітчизни!

   Ілля Давидович багато разів був в Америці. Не раз йому пропонували  залишитися  за океаном. Але він завжди  повертався в Україну! Він всім серцем любить рідну землю. Одного разу, коли був у друзів  в Америці,  після гарно проведеного вечора, на ранок дуже захотілося пити. Ілля Давидович пішов попросити води у сусіда і той почав погрожувати  поліцією, мовляв, зараз за тобою приїдуть, і у відділку  втамують спрагу. Води йому той сусід так і не дав. Про цей епізод Ілля Давидович згадав коли їхав крізь села  Київщини. Захотілося пити, зупинив машину і зайшов до першої хати. До нього вийшла старенька бабуся і сказала: синочок, а може  тобі молочка налити, чи узвару? Тієї миті Ілля Давидович вмить згадав  Америку.

      Якось він відлітав додому і побачив, як один з друзів, що прийшли його проводжати, відійшов і почав плакати. Не просто змахнув сльозу, а ледь міг стримати ридання. «Що з тобою?» - здивувався  киянин. «Ти такий щасливий, що можеш повернутися», - зізнався друг…

 ДОРОГИЙ, ІЛЛЯ ДАВИДОВИЧ!

 ВІД ІМЕНІ АСБУ, ФГРБУ, ВСІХ БОРЦІВ, ТРЕНЕРІВ, ВБОЛІВАЛЬНИКІВ – ВСІЄЇ ДРУЖНЬОЇ БОРЦІВСЬКОЇ РОДИНИ, МИ ЩИРО ВІТАЄМО ВАС З ЮВІЛЕЄМ!

ВИ ЧУДОВА ЛЮДИНА І СПРАВЖНІЙ ПЕДАГОГ! САМЕ ТАКИМ  МАЄ БУТИ ТРЕНЕР!

БАЖАЄМО ВАМ ЗДОРОВ’Я, ТАЛАНОВИТИХ І ВІДДАНИХ УЧНІВ, БАГАТО РОКІВ ПЛІДНОЇ, ТВОРЧОЇ ПРАЦІ, ЩО ДАРУЄ ВАМ СИЛИ ТА НАТХНЕННЯ РАДІТИ ЖИТТЮ! ХРАНИ ВАС, ГОСПОДЬ!

Автор: Олександр ПАСТУХОВ.