thumb pub 1364810361

Павло Олійник: "Ідіть за своєю мрією..."

01.04.2013

Чемпіон Європи про початок спортивного шляху і майбутніх цілях

- Доброго дня, Павло. В першу чергу хочемо привітати тебе з цією перемогою. На сьогоднішній день, вона напевно найбільш значуща в твоїй кар'єрі. Хочу сказати від усіх читачів wrestlingua.com, що ми пишаємося тобою.
Нашим читачам напевно буде цікаво дізнатися як ти потрапив у цей вид спорту, розкажи в двох словах.

- У боротьбу я потрапив ще у віці 6 років, можна сказати пішов по стопах брата, який на той момент вже займався боротьбою. Ось старший брат разом з батьком, який до речі має досвід занять самбо, і привели мене в шкільну секцію вільної боротьби, де я і почав свій спортивний шлях. А у 8 класі я вже зрозумів, що пов'яжу своє життя з боротьбою назавжди. До речі, секція, створена Миколою Петровичем Тарадаєм, в 24 школі міста Хмельницького, була надзвичайно популярна в нашому мікрорайоні, можна навіть сказати, що займатися боротьбою в той час було модно.


- До питання про тренера. Скажи Павло, чи пам'ятаєш ти свого першого тренера?

- Коли я тільки прийшов у секцію, перший місяць мене тренував Олександр Васильович, прізвища, чесно зізнатися, не пам'ятаю. Потім він кудись пропав і нами став займатися Микола Петрович Тарадай. Саме йому вдалося прищепити мені любов до цього спорту і саме його я вважаю своїм першим тренером. Ще якийсь час мене тренував Олександр Володимирович Мозолюк. Як мені здається, він теж вніс помітний вклад у моє становлення як борця.


- Паша, давай ще раз зануримося в дитинство. Напевно нашим юним читачам буде цікаво, як пройшли твої перші змагання.

- Так, звичайно пам'ятаю. Мені було тоді 7 років. Я боровся у вазі до 25 кг. Це був Чемпіонат області. Я вийшов у фінал, де з успіхом програв і посів 2 місце. Зараз ця грамота стоїть у батьків в рамочці. Це був січень 1997 року.


- Чи є у тебе авторитети в боротьбі, люди, на які хотілося б рівнятися?
- Як таких кумирів у мене немає, проте мені подобаються як боролися і борються мої старші колеги по збірній України. Це Андрій Стадник та Василь Федоришин. Мені здається, по завзятості і працьовитості з них можна брати приклад.


- Дивлячись на тебе на килимі, помітив, що ти дещо сухуватий в порівнянні з іншими спортсменами напівважкої вагової категорії. Яка у тебе робоча вага?

- Так, можливо маси мені трошки не дістає, в середньому важу від 94 до 97кг. Ганяти ніколи не доводилося. Але з іншого боку це дає мені деякі переваги в швидкості і дихалці.


- Павло, розкажи, як ти відносишся до рішення МОК про виключення боротьби з олімпійської програми.

- Це рішення викликало звичайно бурю емоцій. Спочатку в це не вірилося, просто не міг собі уявити, як таке могло статися, але потім на зборах тренера офіційно оголосили цю новину і тепер доводиться все переосмислювати. Але все ж сподіваємося, що у вересні це питання вирішиться позитивно і вся ця історія залишиться невеликим непорозумінням в історії.


- Нещодавно закінчився Чемпіонат Європи. Як ви виступили, ми знаємо, а розкажіть читачам, як вам сподобалося в Тбілісі, яке склалося враження від організації Чемпіонату.
- Грузія сподобалася, країна дуже гостинна, більшість людей, з якими довелося зіткнутися, були дуже щирими. Так як я боровся в перший день Чемпіонату, то ми вилетіли на два дні раніше, ніж інша команда. Прилетіли закутані, а Тбілісі зустріло нас теплом, було +15 С. Організація також сподобалася. Нас поселили в готелі відразу навпроти Палацу спорту. Харчування, відпочинок і тренувальний процес були організовані на високому рівні.


- Я дивився сутички Чемпіонату по телебаченню і в мене склалося враження, що арена була не зовсім заповнена. Скажіть, чи багато було людей на турнірі, чи була атмосфера глядацької підтримки?

- Ми боролися на 20-ти тисячній арені, тому думка про відсутність уболівальників у вас склалася хибна. Можливо всі трибуни заповнені і не були, але людей було дуже багато. Крім того треба сказати, що вболівальники в Грузії добре розуміють і люблять боротьбу. Наприклад, коли боровся Гія Чихладзе, то тільки з села його батька приїхало два автобуси вболівальників повболівати за нього. А після моєї перемоги дуже багато хто з глядачів, коли я перебував у залі, підходили і вітали мене. Освітлення Чемпіонату теж було досить яскравим. Боротьбі були присвячені перші шпальти багатьох газет.


- Паша, розкажіть, яка сутичка Чемпіонату Європи стала найбільш напруженою?
- Для мене найскладнішою була перша сутичка з болгарином, так завжди буває, в першій сутичці треба проборотися, відчути килим і свої сили, а далі пішло вже все за планом.


- У півфіналі ви програли перший період з рахунком 8:2. Я, чесно кажучи, в той момент злякався. А як ви себе почували в цій не простій ситуації? Адже це ж півфінал, напруга напевно було велика.
- Ви знаєте, я як то особливо не хвилювався, адже навіть в першому періоді атакував тільки я, а всі набрані бали албанцем були зароблені на контратаках. До того ж я відчув, що до кінця періоду Шала помітно підсів. Тому сумнівів у моїй перемозі особисто у мене не було. Про це ж красномовно свідчить рахунок двох наступних періодів - 3:0, 8:0 на мою користь. Також велику роль у моїй впевненості зіграла правильна підтримка секундантів - Тараса та Григорія Володимировича Данько.
Трохи не звично було боротися без присутності Миколи Петровича Тарадая, але перед Чемпіонатом він вселив мені думку, що він поруч зі мною і я навіть якось відчував його підтримку. Крім того, ми з Миколою Петровичем постійно зідзвонювались.


- Паша, тепер ти чемпіон Європи. Чи змінилися твої погляди і плани на подальше борцовське життя?

- Так, звичайно. Апетит, як кажуть, приходить під час їжі. Стоячи на п'єдесталі, відчув, що можу і хочу стояти на вищому щаблі світового Чемпіонату та Олімпійських ігор.


- Ще кілька запитань хочемо присвятити особистому життю. Багатьом з наших читачів, а особливо читачкам, напевно буде цікаво дізнатися чим ви займаєтеся, як відпочиваєте у вільний від тренувань час.

- Останнім часом я повністю сконцентрувався на боротьбі. Але коли випадають вільні хвилини, то присвячую їх читанню художньої літератури, особливо люблю детективи. Також іноді вдається подивитися цікавий фільм або провести час з сім'єю. От якось так.


- Наостанок побажай щось нашим читачам, а особливо юним читачам, які рівняються на тебе.

- Найголовніше в спорті, як і в житті, на мій погляд, це повірити в себе і йти до своєї мети не дивлячись на будь-які труднощі і відмовки. Слідуйте за своєю мрією і все у вас буде добре.


- Спасибі тобі, Павло, за цікаву і змістовну бесіду. Як завжди було дуже приємно з тобою поспілкуватися. У свою чергу, від редакції нашого журналу і від усіх наших читачів хочеться тобі побажати міцного здоров'я, матеріального благополуччя та високих спортивних досягнень, які ти собі запланував.

Іван Синчук